Рекомендації учасникам освітнього процесу

Куди потрібно звертатися за допомогою тим, хто перебуває за кордоном

1. Дитяча гаряча лінія 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно, консультації українською мовою). Лінія працює в країнах: Естонія, Данія, Кіпр, Азербайджан, Іспанія, Словаччина, Словенія, Сербія, Румуні, Португалія, Польща, Молдова, Мальта, Литва, Латвія, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Болгарія, Хорватія, Албанія.

2. Національна гаряча лінія для дітей та молоді, яка працює в Україні, через соціальні мережі (конфіденційно, цілодобово). Інстаграм: childhotline_ua; телеграм: CHL116111; фейсбук: @childhotline.ukraine

3. Поліція, за єдиним номером служби екстреної допомоги: 112 (для країн Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Республіка Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція.)

Відеоролик Національної соціальної сервісної служби "Ми - проти насильства"

Рекомендації соціального педагога батькам

Пам'ятка для батьків першокласників

У спілкуванні зі своїми дітьми:

• Радійте вашому синові, доньці.
• Розмовляйте з дитиною турботливим, підбадьорюючим тоном.
• Коли дитина з вами розмовляє, слухайте уважно, не перериваючи.
• Установіть чіткі та визначені вимоги до дитини.
• У розмові з дитиною називайте як можна більше предметів, їх ознак, дій з ними.
• Ваші пояснення повинні бути простими та зрозумілими.
• Розмовляйте чітко, ясно.
• Будьте терпелячими.
• Спочатку запитуйте «що?», а потім «для чого?», «чому?».
• Заохочуйте в дитини прагнення ставити запитання.
• Заохочуйте цікавість, пізнання та уяву вашої дитини.
• Частіше хваліть дитину.
• Заохочуйте ігри з іншими дітьми.
• Турбуйтесь про те, щоб у дитини були нові уявлення, про які вона могла б розповісти.
• Намагайтеся, щоб дитина разом з вами щось робила по господарству.
• Намагайтесь проявляти інтерес до того, що їй цікаво робити (малювати, співати тощо).
• Не втрачайте почуття гумору.
• Грайте з дитиною в різні ігри.
• Частіше робіть щось спільно, усієї сім'єю.
• Частіше спілкуйтеся зі спеціалістами, читайте книги про виховання дитини.
• Щоб установити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх:
• Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.
• Не ставте забагато запитань. 
• Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.
• Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.
• Не вигадуйте для дитини багато правил - вона перестане звертати на них увагу.
• Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.
• Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

Поради соціального педагога батькам щодо спілкування й виховання проблемної дитини

1. Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин – проблема емоційного й психічного стану. У такому стані треба звертатись до дитячого психотерапевта.
2. Якщо дитина гіперактивна – потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.
3. Якщо дитина запальна чи войовнича – переконайтесь, чи саме батьки не провокують таку поведінку. До дитини треба бути уважним, роз’яснювати наслідки такої поведінки, щоб вона вчилась регулювати свої стосунки із іншими людьми.
4. Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучити її до активного слухання, щоб вона вчилась вербально висловлювати агресію і знімати збудженість, нервовість.
5. Із кінозалу (домашнього) виключити перегляд фільмів і телепередач із сценами насилля, жорстокості.
6. Ні в якому разі не застосовувати фізичні покарання.
7. Роз’єднати хулігана й жертву. Зайняти хулігана корисною роботою, щоб його енергія використовувалась з миролюбною метою.
8. Привчити дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.
9. Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне.
10. Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування й вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це допоможе запобігти агресивності.

Рекомендації соціального педагога батькам підлітків, схильних до правопорушень

1. Намагайтеся бути завжди позитивним прикладом для своєї дитини, законослухняним громадянином країни.
2. З молодшого віку прищеплюйте дітям повагу до закону, прав людини.
3. Проявляйте витримку, терпіння під час спілкування з дитиною, обговорення його протиправних вчинків (дій).
4. Шляхом переконання, створення гідних та цікавих життєвих перспектив сприяйте виникненню у підлітків прагнення до законослухняності, вибору гідних друзів, дозвілля.
5. Відмовтеся від постійних повчань, не закріплюйте у підлітків негативної оцінки своїх учинків.
6. Не нав’язливо здійснюйте систематичний контроль за життєдіяльністю підлітка.
7. У процесі необхідного перевиховання змінюйте обставини в сім’ї, звичні форми поведінки, спілкування, контролю та інше з дитиною та поміж дорослими.
8. Сприяйте особистісному зростанню дитини.
9. Висловлюйте йому свою довіру, схвалюйте досягнення, виробляйте вміння не тільки підкорятися, а й командувати.

Консультація для батьків, що мають агресивних дітей

При взаємодії з агресивною дитиною:

• приймайте дитину такою, яка вона є;
• висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;
• розширюйте кругозір дитини;
• включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;
• ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно:

• терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів;
• поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися;
• заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження, то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Соціальна адаптація п'ятикласника

Пам'ятка батькам п'ятикласника

• У ваших дітей проблемно-переломний період, тому будьте особливо спостережливими, уважними, небайдужими.
• У 5-му класі зросла кількість предметів, тому збільшується час для підготовки уроків.
• Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над виконанням уроків.
• Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, географії тощо.
• Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Необхідно вдома виразно читати всі тексти, що задані з різних предметів.
• Стежте за порадами вчителів, записаними в щоденниках і робочих зошитах.
• Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
• Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.
• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.
• Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - це три колективи: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.
• Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
• Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.
• Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.
• Умійте ставити себе на місце дитини. Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - перший ворог.

П'ять шляхів до серця дитини

Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.
Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.
На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

Рекомендації соціального педагога учням

1. Намагайся ставитись до інших людей так, як бажаєш, щоб ставились до тебе.

2. Дотримуйся норм законів і моралі в сім’ї та суспільстві.

3. Формуй у собі позитивні потреби й погляди. Пам’ятай, що егоїзм і слабовілля прирікають тебе на асоціальні вчинки.

4.Не уникай ритмічної й напруженої трудової діяльності. Знаходь собі діло (роботу), яке дає змогу проявити себе та самоствердитися.

5.Намагайся вникати компаній, спроможних змінити тебе, твій світогляд, які можуть утягнути тебе в злочинний світ.

6. Учись знаходити в собі найкращі якості, завжди спирайся на свою гідність: почуття особистої гідності – основа поваги до іншої людини.

7. Сформулюй для себе найближчі й подальші життєві цілі – це могутній фактор твого розвитку.

8.Не прагни до самотності, не занурюйся в себе під час усвідомлення своїх неправомірних вчинків (дій). Обери собі друга з кола близьких тобі людей, який завжди буде готовий надати допомогу.

9. Люби себе будь-якого. Формуй у собі позитивну самооцінку, учись володіти собою, стримуватися. Не давай волю своїм природним реакціям, учись виражати емоції достойним чином.

1. Не розмовляйте одразу з людиною, яка знаходиться в збудженому стані.

2. Перед тим, як сказати про якусь неприємність, подивіться на це очима опонента.

3. Не приховуйте свого доброго ставлення до людини, висловлюйте схвалення його вчинкам.

4. Змушуйте себе мовчати, коли вас залучають до дрібних сварок.

5. Навчайтеся поводити себе гідно, говорити спокійно, ввічливо, доброзичливо з оточуючими, поважайте гідність інших.

6. Якщо ви розумієте, що помиляєтеся у своїх думках, вчинках, визнайте це одразу.

• виконувати фізичні вправи (гімнастика, аеробіка, біг, їзда на велосипеді);

• займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба);

• займатися фізичною працею;

• «виливати» злість на неживі об'єкти (побити подушку, диван, боксерську грушу, пошматувати газету);

• використовувати масаж, особливо верхньої частини спини, з метою зняття напруги;

• викричатися на самоті, не спрямовуючи свій гнів на об'єкт роздратування;

• обговорити ситуацію, яка викликає роздратування, з близькою людиною;

• висловити уявному об'єкту своє невдоволення;

• написати листа об'єкту роздратування, але не надсилати його;

• змінити вид діяльності, що допоможе відволіктися від проблеми;

• використовувати комунікативну техніку «Я»-повідомлення: висловлюючи співрозмовникові почуття щодо ситуації, яка вас дратує, викликати співчуття та бажання зрозуміти вас і не руйнувати стосунків. Наприклад: «Я сповнений гніву, злий, розлючений, дуже сердитий, мене дратує ця ситуація, мені ніяково, дуже боляче»;

• використовувати асоціативне «Я»-повідомлення: злий, як тигр;

• релаксація — метод, за допомогою якого можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження;

• медитація — занурення розумом у предмет, ідею, що досягається шляхом зосередження на одному об'єкті й усунення всіх інших зовнішніх (звук, світло) та внутрішніх (фізичне, емоційне напруження) чинників.

p { margin-bottom: 0.25cm; direction: ltr; color: rgb(0, 0, 0); line-height: 120%; }p.western { font-family: "Times New Roman",serif; font-size: 14pt; }p.cjk { font-family: "Calibri",sans-serif; font-size: 14pt; }p.ctl { font-family: "Times New Roman",serif; font-size: 14pt; }

·        Забезпечувати всебічний розвиток особистості молодшого школяра.

·        У засвоєнні предметних знань, умінь і навичок спиратись на сформовані в дітей до школи пізнавальні вміння, розвинені психічні процеси.

·        Процес навчання будувати на осмисленні та усвідомленні знань, на оптимальному поєднанні репродуктивного та творчого підходів до формування предметних умінь.

·        Спиратись тільки на досягнутий рівень розвитку дітей; не вважати неповноцінним той рівень досягнень деяких дітей, який не відповідає віковим стандартам.

·        Поступово урізноманітнювати й ускладнювати форми, методи та прийоми роботи з учнями, структуру уроків.

·        Систематично формувати, закріплювати та розвивати в учнів уміння та навички виконання домашніх завдань, навички самостійної навчальної праці.

·        Розвивати мислення, пам'ять, увагу.

·        Проводити навчально-виховну роботу на доступному для учнів, але достатньо високому рівні труднощів для оптимального використання та розвитку їхніх сил і можливостей.

·        Розвивати творчі здібності учнів.

·        Оптимально розвивати, розширювати й ускладнювати вимоги до учнів.

·        Психологічно готувати учнів до переходу на предметну систему навчання, підтримувати тісний зв'язок з учителями старших класів.

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його. Не перебивайте й показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку й допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан ( проблема) тимчасові й швидко пройдуть. Проявіть співчуття й покажіть, що ви поділяєте й розумієте його почуття.

3. Зацікавтеся, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. У розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний  іншим та унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Умійте слухати, довіряйте і викликайте довіру в нього.

1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.

2. Терпляче й наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.

3. Намагайтесь переконувати й відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.

4. Постійним повчанням не закріплюйте в підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.

5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.

6. Уникайте надто наполегливо й безцеремонно втягувати таких підлітків у суспільні справи колективу учнів.

7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.

8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість у досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності.

9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.

10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не вражуючи інтереси однолітків.

1. Пошук і знаходження шляхів підвищення мотивації до навчання в слабких учнів:

– винагорода дітей за досить незначний прогрес під час навчальної діяльності, а не за досконалість у ній;

- активне заохочення у творчій діяльності, у спорті, у різних шкільних заходах тощо.

2. Виховання теплих почуттів до школи в слабких учнів:

– дозволяти дітям брати участь у найважливіших справах школи, наділивши їх певною часткою відповідальності.

3. Не присвоювати дітям ніяких ярликів, спиратися на заохочення, підтримку, а не на покарання:

– не бажано розділяти учнів (шляхом об’яв оцінок чи розподілу по групах), бо діти позбавляються необхідної мотивації;

- корисно знаходити сильні сторони слабких учнів і хвалити їх за те, що їм вдається.

4. У роботу школи включати більше елементів, що задовольняють соціальні інтереси підлітків:

- розширювати позашкільні форми діяльності підлітків;

– залучати їх до організації такої діяльності;

– прикладом, шляхом бесід виховувати у підлітків усвідомлення, прийняття шкільних цінностей та норм.

1. Намагайтеся створити добрі стосунки у спілкуванні з підлітком, бо їх відсутність – це причина виникнення тривожності в дитини.

2. Поважайте індивідуалізм підлітка, бо його зневага веде до появи самотності дитини.

3. Стверджуйте загальнолюдські цінності – це стане на допомогу під час появи у підлітка думок про самотність або втрати друга (друзів).

4. Частіше нагадуйте “важким” підліткам про їхні позитивні якості – це допоможе уникнути в їхній свідомості закріплення негативних оцінок щодо них самих та формування низької самооцінки.

5. Навчайте підлітка поважати свою гідність, розуміти свої вчинки, виховувати самоповагу, позитивне ставлення, розуміння, терплячість до оточуючих, їхніх оцінок щодо самого підлітка.

6. Сприяйте розвитку процесу самореалізації – активній праці самого підлітка щодо розвитку своєї особистості.

7. Створюйте умови щодо формування в підлітків інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому – це могутній фактор саморозвитку “важкого” учня.

8. Допомагайте “важким” підліткам знайти свої життєві цілі – це зможе усунути багато проблем під час їхнього виховання.

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятних спееобів вираження гніву.

6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.

7. Розвивати здатність до симпатії.

8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

10. Учити брати відповідальність на себе.

• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися й почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре! Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника в такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна бьіть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем.

• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.

• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками

Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги  мають спрямували свої зусилляна розв'язання та­ких завдань:

Організовуючи освітній процес, варто використовувати різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Це систе­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, керуватися твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож  намагатися сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення пси­хологічного насильства:«Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.