Комунальний заклад "Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів №16 Харківської міської ради Харківської області ім. В.Г. Сергєєва"

 







Методичні рекомендації щодо запобігання дитячого травматизму

 

В Україні нещасні випадки посідають третє місце серед основних причин смерті. У нашій країні щороку зазнають ушкодження здоров'я приблизно 2 млн. людей, смертельно травмується більше 70 тис. осіб, або близько 200 осіб щодня, що майже удвічі перевищує аналогічні показники у розвинених країнах світу. Близько 99 відсотків усіх померлих від нещасних випадків погибає у побуті.

Термін «травма» в перекладі з латині - тілесне пошкодження при поранені. Пошкодження, які повторювались у певній групі населення називається травматизмом. Під дитячим травматизмом слід розуміти сукупність раптово виниклих ушкоджень серед дітей різного віку. Травми серед дітей на жаль зустрічаються досить часто. Дитячий травматизм має багато характерних особливостей.

Травматизм поділяють на: побутовий, транспортний, шкільний і спортивний. Буває ще вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, нещасний випадок на воді, задушення та отруєння.

Саме частіше зустрічається побутовий травматизм.

Побутовий травматизм – це ушкодження, які діти отримали вдома у квартирі у дворі чи саду. Ушкодження при цьому найрізноманітніші, але самі небезпечні з них це опіки полум’ям, хімічними речовинами і падіння з висоти.

Причини побутового травматизму різноманітні, але найчастіше з них це недостатній догляд батьків. Такі здавалося б на перший погляд дрібниці, як залишені у доступному для малят місці голки, цвяхи, леза бритв, стають причиною травм, а іноді і смерті. Це ж саме стосується і газових плит, оголених проводів електромережі, відчинених вікон, сходів і за свою необережність батьки іноді дуже дорого розплачуються.

Принципи запобігання побутового травматизму різноманітні, але головною і надійною з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Дитина може вирости боягузом й безініціативним, або на зло зробить все навпаки. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку несуть в собі необдумані вчинки, доводити помилковість їх уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.

У профілактиці дитячого травматизму велику роль відіграють вчителі, вихователі, працівники санітарно-епідемічних станцій, житлових управлінь, міліції. Вони здійснюють постійний нагляд за станом території житлових масивів, шкільних закладів, за дотриманням правил безпеки при проведенні ремонтних і будівельних робіт.

Найтяжчим, з найбільшим процентом смертності є травми від автомашин, автобусів, тролейбусів, поїздів та інших видів транспорту. І головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля, а призводять до цього незнання дітьми правил вуличного руху, порушення правил користування транспортом.

Надзвичайно небезпечно кататись дітям на велосипедах, мопедах, моторолерах, скутерах якщо вони не склали відповідних екзаменів на право водіння. Дорослим ні на мить не можна забувати, що діти схильні наслідувати їх.

Якщо дитина бачить що старші порушують правила вуличного руху, легковажно ставлять до рекомендації, то від дитини марно вимагати чогось іншого, бо дитина перш за все бере приклад з дорослих. Лише спільні зусилля батьків, учителів, вихователів працівників громадських організацій зможуть забезпечити позитивний ефект у боротьбі з транспортним травматизмом.

Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: прогулянки, екскурсії по місту, бесіди, ігри та інше. Під час прогулянок та екскурсій необхідно звертати увагу дітей на інтенсивність вуличного руху і поведінки на вулиці.

Учням необхідно ходити тільки по тротуарах з правого боку, звертати увагу на сигнал «бережись автомобіля» у тих місцях де немає тротуарів, іти слід по лівому боці вулиці на зустріч транспорту. Велику роль у боротьбі з вуличним травматизмом належить працівникам ДАІ. Вони організовують у школах дружини юних помічників ДАІ, виступають по радіо, телебаченню, у пресі. 

Шкільний травматизм діти дістають під час перерв, у класах, коридорах. Основними причинами запобігання шкільного травматизму є чітко налагоджена організація трудового процесу і висока освітньо-виховна робота.

У кожному кабінеті є правила техніки безпеки при різних видах робіт. На початку кожного уроку потрібно їх повторювати.

Діти повинні усвідомлювати, що під час виробничого навчання треба бути надзвичайно уважними, зібраними, ретельно виконувати всі постанови вчителя, строго дотримуватись техніки безпеки.

Спортивний травматизм. Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому заняття спортом. Але на превеликий жаль, дитячих спортивних закладів поки що не достатня кількість і до того ж не всі батьки розуміють їх користь, вважаючи що дитина може займатися спортом і без тренера. Тому багато підлітків грають футбол, хокей, їздять на велосипедах без старших досвідчених товаришів. Або обирають місця, не зовсім придатні, а часто і небезпечні: річки, захаращені двори, глибокі водойми, пустища. При неорганізованому занятті спортом трапляється найбільше спортивних ушкоджень. Тому батьки повинні якомога раніше залучати дитину, до занять у спортивних добровільних товариств, на стадіонах. Цим вони її не тільки загартують, а й вбережуть від страшної небезпеки. Тай у кожному будинку знайдуться батьки, які залюбки пограють з дітьми в футбол чи хокей і в той же час будуть стежити за порядком у місцях де проводять вільний час їхні діти.

Вуличний травматизм за своїм характером дуже подібний до побутового. Це ушкодження яких зазнають на вулиці.

Головними причинами вуличного травматизму – недоробки працівників жеків, будинкоуправлінь, будівельних організацій. Це несправні балкони, неогороджені канави, відчинені люки тощо. Взимку особливо небезпечні великі бурульки, що звисають з дахів будинків, під час ожеледі – не посипані піском або сіллю тротуари. Тому працівникам Жилкомсервісу, органів міліції, санепідемстанції треба бути особливо вимогливими і дотримуватись правил безпеки. Краще вжити запобіжних заходів, застерегтись від можливих трагедій.

Серед смертності від травматизму утоплення займає одне з перших місць. Це може статися яв влітку так і взимку. Головною причиною утоплені є невміння плавати, незнання особливостей водойм, при стрибках у воду велику небезпеку приносять підводні скелі, каміння. Взимку діти топляться, провалюючись під лід при катанні на ковзанах, або переходячи через водоймища.

Головну роль у запобіганні нещасних випадків на воді відіграють товариства рятування на воді та інші громадські організації. Вони відповідають за те, щоб для купання дітей були відведені спеціально загороджені місця, але навіть у таких місцях діти повинні бути під пильним контролем. Всі небезпечні місця для купання повинні бути огороджені і встановлені попереджувальні знаки. Взимку дороги, придатні для переїзду через річку, чи озеро, теж повинні позначатися.

Дорослі зобов’язані категорично забороняти дітям кататися на ковзанах, санках по тонкій кризі.

Вогнепальний травматизм – це пошкодження отримані дітьми внаслідок вистрілу вогнепальної зброї.

Сільськогосподарський – це отримання травм під час сільськогосподарських робіт. Ці види травматизму серед дітей зустрічається дуже рідко.

Безумовно спільне прагнення школи, батьків та оточуючих для забезпечення безпеки життя дітей дає свої позитивні результати. Але потрібно цю роботу проводити систематично, а не періодично. Дуже важливим є пропагування безпечної поведінки у засобах масової інформації (це джерел масового впливу на учнів).

Основне правило: дитина повинна відчувати любов та увагу оточуючих, бути під пильним (але не набридливим) контролем!